Коли діти не хочуть робити те, що потрібно

Вихідні, як завжди, були насичені.

В суботу зранку донька плакала. Сльози бігли по щоках потоком. Жалілася на біль у всьому тілі. А особливо в ногах, руках, спині та животі. Та ще ж і треба було їхати на тренування з карате... Якщо згадати вечір п'ятниці, коли донька вистрибувала і в захваті розповідала, як круто пройшло друге тренування з повітряної гімнастики, то біль в тілі був цілком зрозумілим. І саме тому, не варто було через нього пропускати суботнє тренування. Тим більше, що після тренувань у неї зазвичай чудовий настрій. Коли біль перестав лякати її саму, бо стало зрозуміло звідки він, і як з ним впоратися, то сльози швидко вщухли. Тренування пройшло чудово. Донька повернулась сповнена енергії та бажання щось творити та витворяти. Отже , цього разу достатньо було - зрозуміти справжні причини стану; - заспокоїти, пояснивши дитині природу болю, - бути послідовним та не піддаватись.

---

Пост колеги у ФБ щодо слухняності дітей надихнув мене запитати у дітей, які були поруч в той момент, чому вони мене іноді вперто не чують, ігнорують, не роблять те, що я їм кажу. Середній син (в жовтні йому виповниться 8 років) задумався та відповів: "Ми тебе завжди чудово чуємо, але просто не хочемо робити те, що ти нам кажеш. Бо нам це не подобається робити" "І що ж потрібно для того, щоб ви таки дослухались до мене і робили те, що потрібно?" - уточнила я. "Ну, нам треба розуміти, що буде... якщо ми не зробимо. Можливо, ми матимемо щось додатково зробити, наприклад помити підлогу чи унітаз" "Ага, а якщо ви і це не захочете зробити?" "А ми не зможемо цього не робити" "Чому?" "Просто не зможемо" Я подивилась на меншого. Це той, хто зможе)) І тут зрозуміла, що старший, включившись в такий діалог, автоматично став учасником домовленості. Він сам озвучив умови. Тож, він не може відмовитись. Бо розмова щира. Він так активно увімкнувся в обговорення, що запропонував підготувати перелік справ, які треба буде додатково робити, якщо: - вони вчасно не лягатимуть спати, без зайвих маминих нагадувань; - зранку не будуть вчасно вставати, без зайвих маминих нагадувань; - не будуть чистити зуби та вмиватись...; - не будуть прибирати свої речі. Наступного дня свою частину відповідально виконав. На відміну від меншого та старшої доньки. Бо вони не були активними учасниками такого обговорення і на таке "не підписувались". Тож, треба буде провести спільне узгодження. В даному випадку спрацювало: - звернення до дитини за допомогою у вирішенні питання; - щира розмова, в якій думка дитини важлива; - озвучені самою дитиною умови домовленості вона готова виконувати більш відповідально. Рецепт від дитини: - чіткі правила і розуміння "що буде, якщо..."

---

Сьогодні день осіннього рівнодення. День поступово ставатиме коротшим за ніч. Сьогодні треба було позбавитись зайвих чи пошкоджених речей, щоб не брати їх в наступний етап життя. А ще банально треба підготувати дитячий гардероб до нового сезону. Ще тиждень обіцяють бабине літо, а потім похолодання та дощі. Початок був активним. Я дістала з дитячого гардеробу речі з надією, відібрати ті, які вони не будуть носити, бо вже виросли, чи речі не в кондиції... Але ж їх треба було міряти! Почала з молодшого. Ним і завершила. Його вистачило на перевдягання трьох штанів. Четверті знімати не захотів. Тож, відібрала тільки ті, що точно малі, без примірювання. Тут я переоцінила готовність сина до такого подвигу, як перевдягання, і свою власну готовність витримувати його неготовність. І хоч, звісно, це було передбачувано, але я чомусь вирішила "на авось". Тож, цього разу невдача. Старші діти зайняли ефір, бо чекали з нетерпінням поїздки до кінотеатру. Я здалася. Буду розбирати речі завтра, коли всі будуть в школі. А ввечері "уточню" щодо тих, щодо яких будуть сумніви.